Протоієрей Олег Василенко, настоятель храму Олександра Невського с. Хотів: «В нашому селі навмисне розпалюється протистояння на релігійному ґрунті»

У світських ЗМІ розгорнулася ціла кампанія проти священика Української Православної Церкви протоієрея Олега Василенка, настоятеля храму в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського, що на Київщині, в селі Хотів.

Українські ЗМІ на різні лади оперують «штампами» і «ярликами», природно, не спираючись на факти — схоже, намагаються в черговий раз очорнити як священнослужителя УПЦ зокрема, так і канонічну Церкву в цілому.

Батюшці приписують вже традиційно «неотпеваніе» воїнів АТО, відмову молитися за живих військовослужбовців, пропаганду тероризму, сепаратизму, а ще... отця Олега звинувачують у тому, що він хоче заборонити громаді так званого «УПЦ КП» молитися за воїнів АТО, і тому він, нібито, «почав проти неугодних інформаційну війну».

Як йдуть справи насправді, і хто проти кого воює — коментує для порталу «Православне життя» сам отець Олег Василенко.

— Отче, З чим пов’язаний той шум, який підняли світські ЗМІ?

— З 1993 року відновилася церковно-парафіяльне життя в нашому селі. Рівно через 200 років після праведної кончини архімандрита Зосими (Валкевіча), намісника Лаври який побудував в Хотові дерев’яну церкву.

У 1997 році також намісник Києво-Печерської Лаври єпископ Павел заклав камінь у фундамент нового храму, а в 2011 році освятив його.

Через 20 років після відродження приходу вперше село Хотів відвідав предстоятель УПЦ Блаженнійший Митрополит Володимир.

Поки будувався новий храм, богослужіння проходили в пристосованому приміщенні Пождепо, побудованому на місці розібраної дерев’яної церкви.

З 1993 року приміщення було у користуванні громади. А в 2000 році було передано КСП «Хотівський» (тобто тими, хто побудував його) громаді св. Олександра Невського у власність. Але сільрада відмовився приймати рішення щодо оформлення права власності за громадою, мотивуючи це тим, що колгосп не мав права передавати це майно церкві, тому що це державна власність і повинна спочатку передаватися на баланс сільради.

Ми не стали сперечатися і судитися, а продовжували розпочате будівництво храму, яке велося 14 років зусиллями самих віруючих, ревних, що люблять красу храму Божого, прихожан.

Жодного разу я не благословляв ходити по селу збирати з усіх жителів пожертви на будівництво храму. Однак хочеться особливо відзначити старанність і небайдужість сімей Цикаленко, Острових, Безпечних, Сербіних, Золотових, Тимофієвих та багатьох інших, стараннями яких храм був побудований і розписаний.

В кінці 2013-го в нашому селі, зусиллями колишнього священика Української Православної Церкви Віталія Рибчича, була зареєстрована громада св. Миколая УПЦ Київського Патріархату.

Свого часу цей чоловік був заборонений у служінні і усунений від настоятельства церкви в сусідньому селі Лісники, після чого він перейшов в «Київський патріархат». У наданому Хотівською сільрадою приміщенні (актовому залі сільради) за півроку богослужіння не проводилися. З часом на його місце був призначений інший настоятель, на прохання якого сесія Хотівського сільради прийняла рішення від 17.10. 2014 про надання приміщення для проведення богослужінь громадою УПЦ КП в приміщенні Пождепо.

Ключі від даного приміщення були передані нами начальнику пожежної охорони Гаврилюку О. Н. після того, як глава парафіяльної ради УПЦ КП Липкань І.І. надав письмове рішення Хотівського сільради.

— Тобто, в принципі, ви спочатку пішли на те, щоб не було конфлікту, віддали їм своє приміщення?

— Звичайно.

Але атмосфера почала загострюватися після того, як буквально через кілька днів по селу почали поширюватися листівки з відвертим наклепом і звинуваченнями на адресу Української Православної Церкви, а саме на адресу нашої парафії та мене особисто.

Настоятель парафії УПЦ КП заперечував свою причетність до поширення цих листівок-анонімок, підписаних «активісти».

На наступний день з’явилися листівки вже іншого змісту, які не стосуються мене особисто, однак ображають почуття віруючих УПЦ.

На скликаному з приводу цих подій Парафіяльних зборах було прийнято рішення про звернення громади до Господарського суду Київської області для з’ясування питання про право власності на спірне приміщення Пождепо.

— Іншими словами, наскільки я зрозуміла, Ви подали в суд на прихожан УПЦ КП з вимогою звільнити приміщення?

— Ні, не зовсім так. До суду звернувся наш юрист з проханням остаточно вирішити питання із сільрадою с. Хотів з приводу визнання чи невизнання права власності на приміщення Пождепо за нашою громадою.

На перше засідання суду, призначене ще наприкінці минулого року, представники сільради не з’явилися. Тому суд переніс розгляд питання на 4 лютого 2015 року. На цьому засіданні від нашої громади був присутній один чоловік, юрист, який представляв інтереси нашої парафії. А з боку громади УПЦ КП, яка взагалі не була відповідачем і на яку ніхто не подавав до суду, були присутні безліч журналістів різних телеканалів, а також сторонні люди, які своєю поведінкою і присутністю в залі засідання, ймовірно, могли чинити тиск на суддю.

Відразу ж після засідання суду ці журналісти приїхали в Хотів, щоб взяти інтерв’ю у місцевих сільських жителів, прихожан УПЦ КП, а також у мене.

Всі ці події з подальшим звинуваченням мене в тому, що я, нібито, хотів через суд заборонити прихожанам УПЦ КП молитися за воїнів АТО, відмовлявся відспівувати загиблих в ході військових дій, яких, по милості Божій, в нашому селі поки немає, вів антиукраїнську пропаганду, свідчать, на наш погляд, про навмисні спроби деяких осіб розпалити в нашому селі протистояння на релігійному ґрунті. Всі реальні факти, а не вигадки журналістів говорять про те, що конфлікту через майно або чогось іншого між громадою УПЦ і УПЦ КП не існує.

http://pravlife.org/

© 2013–2014 Офіційний сайт Київської Митрополії Української Православної Церкви

Передрук матеріалів тільки за наявності посилання

Зворотній зв'язок info@mitropolia.kiev.ua